30 кращих цитат з «Маленького принца»

“Є такий закон. Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету”.

“Жив довго між дорослих. Бачив їх зовсім близько. I від того моя думка про них не покращала”.

“А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце…”

“Мова — це джерело непорозуміння”.

“Але очі не бачать. Шукати треба серцем”.

“Авжеж, я люблю тебе,— почув він.— Моя вина, що ти цього не знав”.

“Дорослі такі нетямовиті, а діти просто не в змозі розжовувати їм усе”.

“Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу”.

“От цікаво — чому зорі світяться. Мабуть, щоб кожен рано чи пізно міг відшукати свою зірку”.

“Та шанолюб не слухав. Гонористі люди глухі до всього, окрім хвали”.

“Ніколи не треба слухати квітів. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами”.

“Живий жаль бере, коли забувають друзів. Не кожен має друга”.

“Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі…”

“Ви дуже гарні, але порожні. Задля вас не схочеться померти”.

“У кожної людини свої зорі. Для одних, тих, хто подорожує, вони дороговказ. Для інших це просто маленькі вогники. Для вчених зірки — наукова загадка. Для мого ділка вони золоті. Але всі ці зорі німі. А ти матимеш такі зірки, яких більше ні в кого немає…”

“Квіти-бо такі свавільні! Але я був занадто молодий, щоб уміти любити”.

“А де ж люди? — знов озвався нарешті маленький принц.— У пустелі все-таки самотньо…” Серед людей також самотньо”,— відповіла гадюка.

“Усі-бо дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про теє пам’ятає”.

“Люди на твоїй планеті,— промовив маленький принц,— викохують п’ять тисяч рож в одному саду… і не знаходять того, чого шукають. А те, чого вони шукають, можна знайти в одній-єдиній рожі”.

“Дорослі полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм про свого нового приятеля, вони зроду не поцікавляться найістотнішим. Зроду вони не спитають: “А який у нього голос? Які ігри він любить? Чи колекціонує метеликів?” Натомість питають: “Скільки йому літ? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки його батько заробляє?” I потім гадають, що вже знають людину”.

“Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив”.

“Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя”.

“Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий”.

“Я житиму на одній із зірок, я там сміятимусь, і коли ти подивишся вночі на небо, це буде так, наче всі зорі сміються. Ти матимеш зорі, що вміють сміятися!”

“Якось за один день я бачив захід сонця сорок три рази! Бачиш… коли стає дуже сумно, втішно помилуватися, як сідає сонце”.

“Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима”.

“Знаєш, чому гарна пустеля? — спитав маленький принц.— Десь у ній ховаються джерела”.

“Вона така загадкова, ота країна сліз”.

“Слід перетерпіти, коли заведеться дві-три гусениці: я ж хочу познайомитися з метеликами”.

“Квіти такі кволі. I простодушні. I вони підбадьорюють себе. Гадають, що колючі вони страшніші…”